Формування психологічних меж в онтогенезі

Поняття психологічних меж одним з перших почав використовувати психоаналітік П. Федерн, маючи на увазі відмінність між усвідомлюваними і без свідомими процесами . Пізніше в різних аспектах стали використовувати цей термін Е. Хартманн, і М. Польстера, Н. Браун, акцентуючи межі між суб’єктом і навколишнім середовищем.[10, с. 54] Очевидно, що саме межі визначають стійкість і аутентічність особистості − адже якщо Я розмито, то людині важче стати автором свого життя, складніше протистояти провокаціям і викликам ззовні. Образно кажучи, щоб добре виростити сад, потрібно оточити його надійним, але
234
екологічним парканом, який при необхідності можна розібрати, перенести або перебудувати, однак вирішувати це буде сам садівник. Для чого ж психологічні границі потрібні людині? Подібно державним границям, перш за все − щоб захищати, однак захист в людському бутті набуває метафоричне, символічне значення. На межах народжується переживання власної особистості; вони показували суб’єкту, де він закінчується і починається хтось інший, тобто орієнтують зростаючу людину в світі інших людей, соціалізують її. Завдяки межам виникає розпізнавання різних типів вторгнення зі сторони інших або, навпаки, в особистий простір інших, створюючи правила рівноправної взаємодії. Вони допомагають дитині бути вибірковим, відсіваючи впливу, які вони вважають небезпечними або руйнівними для себе. Межі визначають також особисту ідентичність дитини або дорослого, «прив’язуючи» її до певної статі, віку, місця, пізніше − професії, соціальної групи. Усвідомлення меж дозволяє людині чітко відповісти на найважливіший для кожного питання: хто Я? Залежно від того, яку відповідь вона собі дає, вибираються і способи самоствердження, конструктивні або деструктивні. У період вікових і особистісних криз межі змінюють своє становище, і людина починає відчувати труднощі в пошуку об’єктів, які раніше давали їй почуття самоідентифікації. Межі визначають також міру стабільностімінливості, яка дозволяє людині продовжувати відчувати себе самою собою, не руйнуючись в умовах рушійного середовища. Нарешті, межі дозволяють дитині або дорослому виділити і уточнити міру своєї особистої відповідальності. Границі − одночасно феномен суб’єктності та міжособистісного взаємозв’язку, тому що вони потрібні не тільки для захисту їхнього власника, а також і для встановлення поважних стосунків з іншими людьми.