Деякі причин зростання захворювання на синдром раннього дитячого аутизму

Маленький хлопчик стоїть біля вікна. Рукою він тримає фіранку, яку квапливо, шумно пересуває перед собою в зад і вперед. Раптово він припиняє це заняття, але в іншому його поведінка залишається без будь-яких змін. Здається, він не помітив, що хтось увійшов до кімнати. Його кличуть на ім’я, але здається, він не чує. До нього підходить чоловік, але коли він хоче взяти його за руку, хлопчик виривається і тікає. З раптовим пронизливим криком він кидається на ліжко і заривається в подушці. Він з силою відкидається вгору, потім кидається вниз і затихає. Обличчя дитини заховано, він лежить нерухомо, без найменших ознак життя. Через деякий час хлопчик зіскакує з ліжка і починає бігати по кімнаті. Потім знову повертається до вікна і стоїть там нерухомо. Здається, він забув про все; деякий час він притискається обличчям до скла. Потім починає безцільно блукати по кімнаті. Виявляє на підвіконні фотоапарат, приносить табуретку, забирається на неї, спритно й обережно бере фотоапарат. З тією ж спритністю він щось встановлює на ньому, пересуває плівку, дивиться через шукач і повертає об’єктив так, щоб побачити різні предмети, що знаходяться в кімнаті. Можна подумати, що хлопчик - фахівець, що добре розбирається в цьому складному приладі. Він кладе фотоапарат назад і йде від одного вимикача до іншого, включаючи і вимикаючи світло. Тим часом, чоловік сідає на стілець, повертається до хлопчика, але всякий раз, звертаючись до нього, відповіді не отримує. Але ось він все ж підходить до нього, повертається спиною і забирається на коліна, чоловік обіймає його, і він не пручається, а навпаки сам притискається ще сильніше. Чоловік просить його зняти тапочки, бо хоче подивитися на його ноги. Його прохання хлопчик виконує напрочуд вправно і швидко, навіть вражає, наскільки швидко він зрозумів, що від нього хочуть. Коли хлопчик зняв тапочки, він поставив їх симетрично і акуратно, паралельно один одному, і тому одночасно обома ногами він зісковзує прямо в них. Потім хлопчик повертається до вікна, бере рукою фіранку й починає ритмічно і швидко рухати її то в одну, то в іншу сторону перед собою. Здається, що нічого щойно не було, і дитина так і стояла весь цей час біля вікна, дивилася на вулицю і возилася із фіранкою.