Діяльність психолога у лікувально-профілактичних та реабілітаційних установах

У статті обґрунтовано роль психолога у системі комплексної реабілітації, заснованої на біопсихосоціальній моделі. На підставі власного практичного досвіду та аналізу теоретичних наукових публікацій виділено особливості сучасної комплексної реабілітації та пов’язані з ними проблемні положення у реалізації діяльності психолога. У контексті сучасного правового поля розкрито труднощі та особливості професійної діяльності психологів. Зокрема, звернено увагу на від сутність професійного стандарту психолога, неузгодженість у вживанні термінів, що позначають професійну специфіку. З урахуванням зміни теоретичних підстав реабілітації та переходу з Міжнародної класифікації порушень обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності на Міжнародну класифікацію функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я описано специфіку та труднощі психодіагностичної та реабілітаційної роботи психолога, показано невідповідність теоретичних підходів вітчизняної та зарубіжної психології до оцінки порушень психічної діяльності. Визначено нові професійні завдання психолога з урахуванням мультидисциплінарної спрямованості реабілітаційного процесу. Указано проблеми професійної підготовки клінічних психологів, визначено нові освітні завдання з погляду сучасних підходів до реабілітації. Разом із тим поява нових законодавчих ініціатив, розроблення загальних клінічних рекомендацій для психологів, поява наукових публікацій із психологічної реабілітології, актуалізація освітніх програм підготовки клінічних психологів є відображенням позитивної динаміки вирішення заявлених проблемних положень. У роботі автори доходять висновку, що біопсихосоціальна модель реабілітації, закріплена на законодавчому рівні, доводить необхідність залучення психологів до системи комплексної реабілітації та визначає нові завдання їхньої професійної діяльності. Наявні проблеми реалізації професійної діяльності психолога пов’язані з недосконалістю його правового статусу у сфері охорони здоров’я, невідповідністю теоретичних підходів зарубіжної та вітчизняної психології до оцінки порушень психіки та реалізації психологічної діяльності, невирішеними питаннями у підготовці спеціалістів психологів.