Історичні аспекти закордонних досліджень диспаксії у дітей з порушенням мовлення

У статті представлено історичні аспекти закордонних
досліджень диспраксії, подано аналіз джерел з проблеми
вивчення та подолання диспраксії. Висвітлено погляди
багатьох зарубіжних педагогів, неврологів, психологів,
педагогів-дефектологів, логопедів та інших фахівців щодо цієї проблеми. Автором надано перелік причин виникнення
диспраксії, описано рекомендації з діагностики та лікування
цього розладу, а також представлено опис різних методів і
технік, які можуть допомогти людям з диспраксією покращити
свої навики комунікації, навчання та поведінки. Аналізуючи
дослідження зарубіжних науковців, які займалися вивченням
диспраксії, зроблено висновок, що порушення координації
розвитку також називають «мінімальною мозковою дисфункцією», або використовують інші назви: апраксія, диспраксія, диспраксія розвитку, «труднощі рухового навчання», перцептивно-моторна дисфункція та сенсомоторна дисфункція. Диспраксія (або розлад координації розвитку) – це складний неврологічний стан, що впливає на координацію м’язів або усвідомлення того, де ваші кінцівки знаходяться в просторі. Можуть бути затримки розвитку в одних сферах, але підвищена чутливість абоздібності в інших. Диспраксія як стан існує самостійно, але часто поєднується із гіперрухомістю суглобів, дислексією, дискалькулією або синдромом Аспергера. Діагностика та корекція диспраксії на ранніх стадіях розвитку людини дуже важливі, тому її вивчення є дуже актуальним у наш час.