Стилістичний синтаксис української малої прози ХХ ст.

Мова творів письменників-сучасників є невідʼємною частиною лінгвістичного контексту кожної епохи. Світогляд, розуміння й сприйняття довкілля, його емоційне переосмислення та інші екстралінгвальні фактори зумовлюють авторський вибір певних мовно-виражальних засобів. У звʼязку з цим стилістичні можливості синтаксичних структур становлять особливий інтерес для дослідників, адже «номінація і метафоризація, інтелектуально- та емоційно-експресивне, офіційно-ділове і інтимно-ліричне забарвлення слів, закріплені в суспільній мовній практиці, специфічні фігури вислову, мовно-образна символіка, різноманітні лексико-фразеологічні новотвори, нарешті, індивідуальна мовотворчість мовців – все це проходить через горнило синтаксису, переплітається в комунікативну одиницю і лише тут завершує своє суспільно-лінгвістичне призначення».