Вокатив як виразник змін у мовленнєвій комунікації (на матеріалі сучасної української прози)

У статті на матеріалі сучасних прозових творів з’ясовано специфіку використання вокатива в різних мовленнєвих комунікаціях (Олесь Ільченко «Місто з химерами» (2010), Євген Лір «Підземні ріки течуть» (2018), Софія Майданська «Сподіваюсь на тебе» (2008), Марія Матіос «Солодка Даруся» (2004), Ірен Роздобудько «Якби» (2012), Євген Сенік «Przepraszam, навчи мене мовчати» (2014)). Автор робить історичну довідку щодо визначення вокатива в сучасному мовознавстві. У дослідженні передбачено класифікацію вокатива, описано основні специфічні риси звертань. Окрім того, автор звернув увагу на поняття «мовленнєвий акт», його значення у виборі вокатива, окреслив найбільш поширені види мовленнєвих актів і форм вокатива, якими послуговуються сучасники. Дослідження є спробою висвітлення проблеми зникнення деяких форм вокатива через тенденцію заміни кличного відмінка називним або заміни вокатива формами особового займенника.