Лексико-словотвірні типи абстрактних іменників на -б(а), об(а) в українській мові ХІ–ХІІІ ст.

У сучасному мовознавстві абстрактними іменниками вважають назви процесів мислення, мовлення, психічних відчуттів, рис характеру та їх зовнішнього вияву, терміни, повʼязані з ремеслами, торгівлею, суспільно-політичним, економічним життям тощо. Субстантиви з такою семантикою неодноразово потрапляли в поле зору вітчизняних лінгвістів, зокрема: Л. Полюга дослідив абстрактну лексику в українській мові ХІV – першої половини ХVІІ ст., О. Микитюк визначила місце абстрактів у загальновживаній та термінологічній лексиці української мови, Н. Тома зʼясувала особливості функціонування таких слів у творах Петра Могили. Як частина загальної лексичної системи мови абстрактні найменування були обʼєктом вивчення у працях Л. Булаховського, І. Ковалика, В. Німчука, І. Чепіги та інших мовознавців. У дослідженнях з історичного словотвору П. Білоусенка, Л. Гумецької, В. Ліпич, О. Меркулової розглядалися похідні абстракти української мови на різних етапах її розвитку. Учені встановили, що абстрактні найменування української мови творяться за допомогою лише їм властивих словотворчих засобів, одним із яких є суфікс -б(а), який виник у результаті нашарування праіндоєвропейського за походженням форманта -bа на основи первинних абстрактів на -ь- або -о-.