Семантика небесного простору в поезії Володимира Родіонова

У статті розкриваються особливості сприйняття топосу неба В. Родіо-новим і основні ідейно-змістові вектори його поезії, пов’язані на семантич-ному рівні із небесним простором. Визначено, що Небо постає для митцясвоєрідним абсолютом, втіленням найвищих цінностей буття: свободи, міц-ності духу, внутрішньої «висоти», ідеалу любові тощо. Поет часто сумує за минулим льотчика, коли міг у небесній широчіні пізнати всю повноту свого існування, і прагне пережити це відчуття ще раз, хоч і усвідомлює нездій-сненність власного бажання. Зауважується, що своє значення аналізований образ розкриває також у поєднанні з топосами земної сфери, що часто ста-ють зв’язною ланкою між ліричним героєм і Всесвітом, втіленням якого є небесний простір. До таких топосів належать образи аеродрому, злітної смуги. Прагнення висоти, польоту, неможливе для митця без усвідомлення, що його чекають на землі, у рідній домівці, тому й виникають у віршах об-рази отчого дому, знайомої природи, Батьківщини. Зроблено підсумок, що саме нерозривний зв’язок небесної і земної сфер утворює органічний про-стір існування ліричного героя В. Родіонова.