Історія лексико-словотвірних типів відприкметникових назв місцевостей у новій українській мові (кін. ХУІІ – поч. ХХІ ст.)

Локативні найменування становлять у новій українській мові кін. ХVІІ – поч. ХХІ ст. цілісну систему, у якій кожний дериваційний засіб виконує визначену йому функцію і надає похідним лише їм притаманної семантики. Питання словотворення назв місцевостей у сучасній українській мові вивчали К. Городенська, В. Горпинич, Є. Карпіловська, Н. Клименко, І. Ковалик, В. Олексенко, О. Пінчук та інші мовознавці. Розвиток функцій дериваційних формантів, за допомогою яких утворено найменування місцин, фіксують діахронічні дослідження С. Бевзенка, П. Білоусенка, О. Меркулової, В. Німчука, Л. Стовбур. Українська лінгвістика накопичила вагомий матеріал зі словотвору іменників-локативів, однак динаміка лексико-словотвірних типів деад’єктивів на позначення місцевостей у новій українській мові кін. ХVІІ – поч. ХХІ ст. не була об’єктом спеціального вивчення. Це зумовлює актуальність і мету статті.