Семантико-стилістична характеристика поетичної мови Ігоря Римарука

Якщо б можна було запитати у поета Ігоря Римарука: “Що характеризує погодні умови Західної України?” Він мабуть би сказав: “Панове, безперечно, дощ, його постійна присутність на нашій території!” Коли за львівським вікном вшпарить дощ, то монотонний дзенькіт краплин навіює на будь-кого сумні настрої, які чарами поетичної музи перетворились у “суцільно мінорні” поезії у сучасного поета-естета Ігоря Римарука. Глибина суму і жалю, які наскрізь пронизують кожний поетичний шедевр Ігоря Миколайовича, безмежна. Популярність поета не згасає і нині. Сучасний гурт “Піккардійська Терція” у свій репертуар увів пісню “Діва Обида” на слова Ігоря Римарука і музику Олега (Джона) Сука. У цьому інтимно-філософському вірші зрілий поет об’єднав біблійні алюзії з язичеськими ритуалами і фольклорними мотивами, що, безперечно, є актуальним для пересічного українця. Його безпосереднє автопосилання, тобто цитування своїх попередніх поезій, робить вірш “Діва Обида” складним для сприймання, але саме цим він набуває постмодерної символіки й актуальності: Стали над прірвою – хто потойбіч? Темна обидва.