Семантико-стилістичні особливості мовотворчості сучасних українських письменників (на прикладі твору Любка Дереша "Голова Якова")

Яскравим представником української постмодерної літератури є Любко Дереш (Любомир Мирославович Дереш). Незважаючи на свій вік (а йому в цьому році буде тридцять років), він устиг написати дев’ять книг: «Культ» (2002), «Поклоніння ящірці» (2002), «Архе» (2005), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007), «Трициліндровий двигун любові» (2008) (у співавторстві з Ю. Андруховичем, С. Жаланом), «Голова Якова» (2011), «Остання любов Асури Махараджа» (2013), «Миротворець» (2013).
Актуальність статті полягає у тому, що манера письма українських письменників-постмодерністів досить неоднозначна, відзначається строкатістю стильових засобів, алогічністю у формулюванні думки, використанням немовних засобів (нот, формул, діаграм, графіків тощо); а тому потребує дослідження зі стилістичного та семантичного боків.