Актичні інтеркультурні практики як індикатор взаємодії культурних груп і спільнот поліетнічного міста

У статті досліджено полікультурність як історично обумовлене соціальне явища, що є джерелом збереження й розвитку наявного етнокультурного різноманіття, системно обґрунтовано значення принципу полікультурності як джерела ефективної взаємодії культур у багатоетнічній спільноті. Особливий акцент автори роблять на інтеркультурному підході. В основі цього підходу знаходиться поняття переваги розмаїття, яке означає, що розмаїття – це не загроза, а перевага для спільнот за умови компетентного керівництва; робота з концепцією різноманітності – це не спосіб міського брендингу, а філософія управління та визначення громадської політики.
Указаний підхід дає змогу комплексно розглянути специфіку й відмінності форм утілення співіснування культур у багатоетнічних спільнотах і з’ясувати перспективні шляхи реалізації принципу полікультурності в інтеркультурних стратегіях і практиках розвитку сучасного українського соціуму.