Вплив фізичної активності на стресостійкість: психологічний аспект

статті теоретично узагальнено психологічні механізми, через які рухова активність може підтримувати стресостійкість здобувачів вищої освіти в умовах інтенсивного освітнього процесу та підвищених соціальних викликів. Мета роботи полягає в концептуальному обґрунтуванні зв’язку фізичної активності зі зниженням суб’єктивно переживаного стресу та зростанням психологічної резильєнтності, а також в окресленні практичних орієнтирів для впровадження програм підтримки психічного благополуччя у закладах вищої освіти. Методологічну основустановлять системний, міждис-циплінарний, ресурсний, когнітивно-оцінювальний та контекстний підходи; використаноаналіз і синтез наукових джерел, порівняльно-логічний аналіз, концептуалізацію ключових понять, узагальнення й класифікацію результатів. Результати дослідження. Показано, що емпіричні дані щодо студентської популяції загалом підтримують сприятливий зв’язок вищої рухової активності з нижчим рівнем стресу, однак ефекти є неоднорідними та залежать відпараметрів активності, способів вимірювання, таймінгу семестру і контексту навчання. Обґрунтовано роль психологічних медіаторів, зокрема самоефективності, емоційної регуляції, відчуття контролю, адаптивного копінгу, соціальної підтримки та якості сну, які підсилюють буферний ефект активності щодо стресу й зменшують ризики дезадаптивних реакцій у періоди дедлайнів і сесій. Узагальнено умови ефективності програм у ЗВО: реалістичність, сумісність із навчальним графіком, регулярність і помірність із поступовим нарощуванням, персоналізація навантаження, поєднання занять із короткими елементами саморегуляції, просте самоспостереження та зворотний зв’язок, підтримувальна взаємодія з можливістю вибору формату, а також запобігання перевантаженню. Практична цінність полягає в переході від загальної тези про користь фізичної активності до переліку організаційних та психологічних умов, які підвищують сталість участі й відтворюваність очікуваних ефектів у реальних умовах вищої школи. Перспективами подальших розвідоквизначається розроблення і перевірка моделей персоналізації програм рухової активності з урахуванням стартового рівня підготовленості, психоемоційного профілю та навчального графіка.