Руйнація системних зв’язків у середині українського етносу шляхом голодоморів

У статті акцентовано увагу на тому, що використання голоду як інструменту контролю виявилося ефек-тивнішим засобом знищення соціальних і культурних структур українського народу, ніж відкриті силові дії. Наголошується, що в науковому дискурсі, що спирається на концепцію Р. Лемкіна, Голодомор трактується як геноцид. Він включав чотири складники: нищення інтелігенції, ліквідацію УАПЦ (як «душі України»), виморювання селянства (носія традиційної духовної та матеріальної культури, способів співжиття громади та господарювання) та заселення іноетнічними елементами для стирання пам’яті й формування культури страху та табуювання травматичного досвіду.У статті ми спираємося на напрацювання Дж. Мейса, який кваліфікував Голодомор як «зброю масового знищення», спрямовану на ліквідацію української нації як політичного фактору. Аналізуються механізми руйнації соціально-культурної структури села: політика «ліквідації куркульства», діяльність «стотисячни-ків», комнезамів та буксирних бригад («червона мітла»), які насильно вилучали продовольство, мародер-ствували та сприяли соціальній апатії, підриваючи економічну незалежність і здатність селянина до само-організації та солідарності.Особлива увага приділяється психологічним і ментальним наслідкам трагедії, що призвела до колектив-ної історичної травми. Виокремлено чинники, що спричинили руйнування етносу, як-от: тотальне вилучен-ня продовольства, просторова ізоляція, репресивна заборона духовних практик і моральна деградація, що в окремих випадках доходила до канібалізму. Зберігання травми простежується через механізми міжгене-раційної трансмісії, що проявляється у ставленні до їжі, недовірі до влади та перевазі сімейних інтересів над спільнотними. У висновках підкреслюється, що травматичний досвід голодоморів став імпульсом для консолідації та усвідомлення необхідності здобуття Державної Незалежності як єдиної гарантії збереження ідентичності та можливості вільного розвитку й культурного поступу. Прикладом того є й нинішня війна України за Незалежність, у якій українці із 2014 року чинять опір потужному ворогу, усвідомлюючи екзис-тенційний характер війни та демонструючи світові незламність духу й бажання вижити й жити на своїй землі за своїми правилами, як вільна нація