Педагогічні проблеми вітчизняного віолончельного виконавства ХХ століття: сучасні тенденції підготовки віолончелістів

Статтю присвячено виявленню основних тенденцій розвитку
віолончельного виконавства на сучасному етапі на основі історико-теоретичного аналізу вітчизняного віолончельного мистецтва ХХ ст.
Виявлено, що для сучасної вітчизняної віолончельної школи природно робити наголос на формуванні віолончелістів-універсалів, що володіють не лише класичним професіоналізмом, а й виконавським «фольклоризмом»,
а також професійними знаннями у сфері інтерпретації сучасної музики.
Зазначено, що процес зближення національних виконавських шкіл зараз перетворюється на практичне їх злиття у єдину світову виконавську класичну школу. Цьому сприяють розвинена система міжнародних конкурсів, відкритість міжнародних центрів навчання віолончельної гри, практична необмеженість у доступі до інформації. Кожна з провідних світових шкіл із максимальною відповідальністю зберігає засади постановки, звуковидобування, штрихової культури, узагальнюючи їх
і навіть протиставляючи їх засадам інших шкіл. Ці моменти, з одного боку, гальмують розвиток віолончельних шкіл, штучно відриваючи їх одна від одної. З іншого боку, без кропіткого зберігання традицій неможливий подальший прогрес віолончельного мистецтва. З’ясовано, що сьогодні віолончельне виконавство поділяється на кілька сфер, що
існують відносно самостійно, мають іманентні риси та перспективи розвитку. Серед них – класичне виконавство, виконання сучасної музики «модерн», необарочне виконавство, професійне виконавство фольклору, джаз- та поп- виконавство. Існуючи паралельно в умовах стилістичного плюралізму, вони взаємозбагачуються, впливають одна на одну.