Сородність духу, епохи і людини в інтерсуб’єктних освітніх практиках сьогоденної України

Стаття присвячена аналізу дієвих механізмів та позитивного досвіду МДПУ імені
Богдана Хмельницького у підвищенні продуктивності освітнього, наукового і культурного супроводу
соціальних процесів засобами інтеграції учасників освітнього процесу, викладачів і здобувачів до розвитку громадського руху, популяризації цінностей українського народу, зміцнення національної ідеї і
державності. Розглядається засоби і механізми соціальної згуртованості спільноти в умовах війни.
Встановлено, що концепт соціальної згуртованості сьогодні являє складну систему практичних дій зі
стабільного розвитку, підвищення якості життя всіх верств суспільства, запобігання ризикам
соціального відчуження з метою створення суспільного благополуччя, гармонійних і стабільних
соціальних відносин як складової соціально-економічного прогресу. Обґрунтовується потреба
інтерсуб’єктних практик в освітньому просторі для створення відносин суспільної довіри, довіри до
соціальних інституцій для виховання активного громадянства, основою якого є довіра до суспільства,
його соціальних інституцій, як актуальної ланки розбудови європейської практики міжкультурного
діалогу в освіті. Встановлено, що успішні кейси та позитивний досвід МДПУ імені Богдана
Хмельницького продуктивного освітнього, наукового і культурного супроводу соціальних процесів в
регіональних контекстах позначаються на інтеграції учасників освітнього процесу, викладачів і
здобувачів, до розвитку громадського руху, популяризації цінностей українського народу, зміцнення
національної ідеї і державності. Обґрунтовується тяглість традицій української освітньо-наукової
спільноти – в невпинному тяжінні до професійної досконалості, співпраці з місцевими громадами,
освітніми інституціями, громадськими спільнотами, єдності та згуртованості.