Відлуння Сезанна у прозі Д. Г. Лоуренса 1920-х років

Статтю присвячено аналізу особливостей впливу живопису Сезанна на зрілу прозу Д. Г. Лоуренса. Із цією метою простежено зв’язок революційного новаторства французького митця з художньою концепцією британського письменника, яку відображено в його критичних есеях та прозі 1920-х років. З’ясовано, що форми присутності сезаннівської естетики в наративному просторі новел, повістей та романів Д. Г. Лоуренса вказаного періоду різноманітні: від прецедентних номінацій до непрямих екфраз і формальних принципів образотворення. Доведено, що їх функція здебільшого – генерування смислу в творах: з творчістю Сезанна письменника пов’язує ідея інтуїтивної свідомості, яка долає усталені ментально-візуальні кліше й дозволяє осягнути істинну реальність в усій її перманентній плинності та повноті. Крізь таку призматику розглянуто творче осмислення Д. Г. Лоуренсом проблем фотографічного бачення, тотальної візуалізації та страху «прокреативного» тіла.

Ключові слова: пейзаж, натюрморт, поетика візуальності, екфраза, оптичні кліше, інтуїтивна свідомість, страх «тіла».