Інноваційні методологічні підходи філософії науки до дослідження ідентичності поліетнічних громад в умовах війни

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування інноваційних підходів філософії науки до дослідження ідентичності поліетнічних громад в умовах повномасштабної війни. Актуальність дослідження зумовлена глибокими трансформаціями соціокультурного простору, спричиненими міграційними процесами, руйнуванням усталених соціальних зв’язків та загрозами культурної уніфікації. Особлива увага приділяється осмисленню ідентичності як відкритої, нелінійної системи, що трансформується під впливом кризових чинників і водночас зберігає потенціал до самовідновлення та адаптації. У цьому контексті важливим є врахування досвіду війни як чинника, що не лише руйнує соціальні структури, але й стимулює формування нових форм солідарності та колективної самосвідомості.
Запропонована міждисциплінарна методологія інтегрує інструментарій філософії науки, соціальної антропології, студій пам’яті, а також системного й аксіологічного підходів, що дозволяє інтерпретувати ідентичність як динамічну екосистему смислів, цінностей і практик соціальної взаємодії. Додатково обґрунтовано доцільність застосування комплексного аналітичного підходу, який поєднує макро- і мікрорівневий аналіз соціальних процесів, що дає змогу глибше розкрити механізми формування і трансформації ідентичності. Такий підхід забезпечує більш цілісне бачення соціокультурних змін у кризових умовах.
У дослідженні розроблено багаторівневу модель ідентичності, яка функціонує як механізм забезпечення соціальної стійкості, адаптації та інтеграції без втрати культурного різноманіття. Поліетнічне місто обґрунтовано як релевантну методологічну одиницю аналізу, що відображає складні процеси взаємодії різних етнокультурних груп у кризових умовах. На прикладі поліетнічної спільноти Мелітополя продемонстровано, що ідентичність у таких середовищах набуває ознак резилієнтності та виступає важливим чинником консолідації громади. Встановлено, що збереження культурного різноманіття є не лише наслідком історичного розвитку, але й активною стратегією соціального виживання та опору.
Результати дослідження розширюють сучасні теоретичні підходи до аналізу ідентичності в умовах соціокультурних криз та війни, а також мають практичне значення для формування політик інтеграції внутрішньо переміщених осіб, відновлення деокупованих територій і збереження культурного різноманіття. Запропоновані підходи можуть бути використані у подальших міждисциплінарних дослідженнях, а також
у практиках державного управління та гуманітарної політики, спрямованих на зміцнення соціальної згуртованості.