Специфіка ландшафтознавчих досліджень лісокультурних ландшафтів

Розглянуто специфічні підходи, принципи і методи пізнання сучасних лісокультурних ландшафтів. Зазначено, що у зв’язку з тим, що між натуральними й антропогенними лісовими ландшафтами різниця лише у їх ґенезі, отже, у процесі дослідження лісокультурних ландшафтів можна
застосовувати як класичні, так і специфічні підходи, принципи та методи. Серед специфічних підходів детальніше розглянуто історико-картографічний з притаманними йому принципами історизму та методами історико-генетичних рядів карт, історико-археологічним методом; системно-адаптивний з принципом сумісництва та методами порівняння натуральних аналогів і аналізу кінцевих результатів; ландшафтно-біоценотичний та ландшафтно-екологічний з методами
провідного чинника, порівняння порушених і контрольних біогеоценозів та ареалографічного,
а також геоінформаційний підхід у пізнанні лісокультурних ландшафтів. Показано, що всі підходи, принципи і методи пізнання лісових антропогенних ландшафтів необхідно застосовувати
залежно від наявних умов та потреб практики. Однак у процесі польових досліджень частіше
використовували ландшафтно-біоценотичний і ландшафтно-екологічний підходи з належними
їм принципами і методами пізнання лісових антропогенних ландшафтів. У цих підходах у разі
картографування лісокультурних урочищ, крім характеристики рельєфу й властивостей ґрунтів,
вагоме значення має аналіз деревостану. Показано, шо у його здійсненні ландшафтознавці не лише
мають право, але й зобов’язані використовувати багатий досвід лісознавців. Характеристику деревостану доцільно проводити у такому порядку: домінуючі види за ярусами (в деревному,
кущовому та трав’яному), бонітет, вік, висота дерев – у метрах, діаметр стовбура – у см, щільність насадження. У скороченому вигляді інформація про лісокультурне урочище представлена
у вигляді своєрідної формули. Ці підходи, принципи і методи застосовано у процесі дослідження
лісових антропогенних ландшафтів двох регіонів України – Поділля (Лісостепова зона) і Північно-Західного Приазов’я (Степова зона). Доцільність та необхідність їх застосування обґрунтовано
у процесі дисертаційних досліджень та підтверджено практикою.